головна сторінка форуму - Тьмутараканські гонки 2011

Вздовж солоних озер, вздовж низьких лісів, вздовж піщаних доріг біг я з сумкою через плече і відчував що позаду команда з Чернівців, але скільки не оглядався - їх не було. Поряд з КТ5 знайшов приховану точку. На табличці було намальоване дерево і букви "Ю-З". Дерево виявилося на іншому березі водойми. Біля КТ6 почало сутеніти. До важливої точки 3 лишалося кілька кілометрів і кілька десятків хвилин світлового дня. Взяти її і бігти назад - до паняги, до їжі води і багаття, до факелів, яких вистачить щоб пройти решту дистанції навіть вночі. Крізь низькі хвойні хащі я вивалив на берег низки озер і побіг вздовж них на схід. Десь там за ними мета сьогоднішнього дня. Піщана коса, ще одна... Усі заходять вглиб озер і там обриваються водою. Біжу далі. Півострів. До іншого берегу близько 3 м. Глибина, на вигляд, по коліно... На іншому березі озер дахи будиночків. Мабуть важлива точка 3 у населеному пункті, а це і є водна перешкода по яку так багато говорили. Слідів нема - я тут перший. Швиденько знімаю взуття, зв'язую обмотками у вузол, підкатую штани і вбігаю у водну перешкоду. Вже після першого кроку я був по пояс у воді. Штани надулися і стали над водою велетенськими міхурами, сумка також була на плаву. Я не думав ні про що, просто біг вперед. Ще вперед, 100 метрів від переправи і назад до неї. Ще кілька кіл... Тепер можна підрахувати збитки: мокрі як хлющ штани, мокрий низ рубах, сухе взуття, сумка?.. У сумці було сухо. Телефон, харчі, огніво, свічка, сокира - все це лишилося сухим у вощеній сумці, яка практично лягла на воду! Одягатися і в дорогу.

Зустріч.
Ззаду почулися голоси. Дві таємничі постаті мірно рухалися до мене. Не мисливці, наші. Озброєні? Ні. Ок.
-Хлопці, не лізьте туди! Там по пояс! Шукайте іншу дорогу!
-Де?
-Може отам..
-?? Та ну, по пояс так по пояс..
-Тоді успіхів! - і я побіг далі.
Коса пішла в озера, ще одна... Берег кінчився... Вода зліва, справа і попереду. Я на острові? Не може бути, має бути продовження шляху! Повернуся назад і знайду його. Коли я добіг переправи хлопці вже закінчували переодягатись.
-Маю для вас кепські новини. Ми на острові.
-На якому острові?! Не може бути!
-Там скрізь вода. Можливо там є якийсь перешиєк
І я побіг оббігати острів проти годинникової стрілки. Сили вже були не ті. Солоні і мокрі штани натирали коліна. Чернівчани швидко наздогнали мене і далі ми пішли разом. Обійшли острів по колу і повернулися до сумної Переправи. На сході вставав місяць.

Ніч.
Я запалив свічку і ми готувалися до переходу, кучкуючись навколо неї. Підготовка складалась з ось чого: 1) роззутися і зняти штани 2) зав'язати штанини обмотками 3) зняти решту одягу 4) скласти одяг і решту речей у штани 5) підняти утворений гудз над головою 6) Кавабунга!
Так навчили мне робити чернівчани, і це перше за що я їм дуже вдячний. Після переходу я дізнався що їх у команді п'ятеро і решта десь не далеко. Вони розділилися щоб ефективніше діяти. Якщо знайдемо решту то можна буде розпалити багаття та стати на відпочинок. На іншому березі озера відбувався якийсь рух.

Компанія.
За допомогою телефону ми зв'язалися з рештою чернівецької команди, а за допомогою сигналів свічками з'ясували що бачимо один одного. Між нами було понад кілометр озера. Ми рухались назустріч його берегами і десь через годину зустрілись. Виявилося що чернівчани йшли разом з командою Одеси, у якій навіть був озброєний учасник. Він виявився пацифістом і не став нікого з нас вбивати, за що йому подяка. Вони вислухали історію про наші героїчні вчинки і ми вирішили іти вздовж озер на схід і шукати суху переправу до коси. Підсвічуючи карту мобільними телефонами 9 чоловік з 3-ох команд пройшли біля КТ6 і повернули ліворуч, вздовж озер. Коса, ще одна... сухої переправи немає. З колективу починають лунати пропозиції привалу. Ми вже десь поза картою. Дзвінок від оргів:
-Привіт
-Привіт
-Малік сказав що у вас там був перехід по груди, ви мокрі і у вас паніка
-У нас був перехід по груди, але паніки немає
-Точно? Все нормально?
-Так. Ми рухаємось далі. Доречі, шукаємо сухий перехід до Важливої точки 3. Він існує?
-Ну... Ми не знайшли :)
Хтось із хлопців помітив що по наступній косі у воду заходять автомобільні сліди. Сміливець роззувся і пішов у розвідку. Брід виявився по щиколотку вглиб і близько 10-15 м в довжину. Через нього швиденько перенесли спорядження, дівчат і сіли грітися. Грілися об швидке багаття з трави та хрєновуху - прикольна до речі штука :) Через 15 хв. шлях було продовжено. Довгий і нудний шлях по косі на захід.

Ночівля.
Я трохи відстав від колективу, але врешті обігнав його і дістався до місця КТ трохи раніше. З освітлення у мене була лише свічка, тому саму точку я не знайшов. За те знайшов дві покинуті дерев'яні будівлі, що були у безпосередній близькості. Це їх дахи я бачив вдень. Одна хатинка була відкрита і якби не вибиті і затягнуті поліетиленом вікна, то її можна було б назвати затишною. У іншої двері були закриті. Я попав всередину через вікно, перелякав птахів, що жили у перекритті під стелею, похрустів ногами по їх посліду і пішов геть. Я відчував близькість КТ і пішов блукати з свічкою по сусіднім ялинкам. У цей момент мене і наздогнала решта компанії. Я поділився результатами своєї розвідки і ми вирішили ночувати у відкритій хатинці, а зранку шукати КТ. Розпалили свічки, повечеряли, чим у кого було і почали влаштовуватися спати. Одесити позичили мені шкуру і плєдік. Щоб не спати на підлозі я нарізав собі очерету. Вийшло майже комфортно. Я лягав останнім, тому гасив свічки. Одна, тоненька, лишилася догорати на печі. Було близько 22:30

Небезпека.
Як тільки свічка на печі догоріла ззовні почулися голоси. Хтось впізнав у них войовничу команду Рарога. Тихон з Одеси схопив меча і став під двері. Двері були закриті на шпінгалет. Голоси наближалися. Ми лежали, затамувавши подих. Я розумів, що якщо бійці Рарогу увійдуть в хатинку, то ми не лише віддамо їм чорні фішки, а ще й лишимось без даху над головою посеред ночі поблизу з агресором. Але цього не трапилось. Стук, кроки під вікнами, знову стук. "Эй, тут открытый тамбор!". Стук у двері. "Тут тамбор открытый!". Кроки за дверима. Бабах! Голоси віддаляються на захід. А потім я спав. Шкура була тепла, але маленька. Спати довелося у неприродній позі, від цього постійно терпли кінцівки. Доводилося повертатися на інший бік. При цьому очерет підімною безбожно хрустів. Ніхто не робив зауважень. Всі були або дуже чемні, або спали.

Ранок.
Для нас ранок почався у 6:00, коли пролунав будильник. Рарог уже полишив місце ночівлі. Потім я дізнався що Тихон виходив вночі, щоб розжитися чорною карткою, але вони чергували, тому він повернувся ні з чим. Ті хто зібрався швидше вирушили шукати КТ. Я знайшов її, але побачивши інформаційну дощечку подумав що там приховане завдання, тому не добіг до самої точки і лише повідомив про знахідку інших. Завдання зводилось до того, що спеціальним інструментом потрібно було випалити на фішці стрілку (руну? інше?). А інструмент той потрібно було розігріти у багатті, що запалилося від огнєва. Багаття також розводили одесити. Справжнім сіліцієвим кременем, а не такою забавкою як у мене. Далі швидкий сніданок і знову дорога.

Знову дорога.
Через кілька кілометрів на захід наші дороги розійшлися. Ми сфотографувалися на фоні моря. Я запропонував командам свої чорні фішки як плату за гостинність, але вони відмовилися. Ми попрощалися і рушили у різних напрямках. Чернівчани запізнювалися на поїзд, а Одесити вже просто досягли своєї мети. Я був вражений їх доброзичливістю і безкорисністю і щиро бажав їм успіху.
Я намагався бігти, але сумка натерла плече і сильно заважала. Мокра мотузка, якої я навіщось тягнув з собою 20 метрів тягла донизу. Ноги робили все менші кроки. Після КТ7 решту шляху я пройшов пішки.

Гра.
Сюрприз очікував мене на Важливій точці 4. Для того щоб отримати відмітку потрібно було виграти у гру. Правила як у хрестики-нулики, але по дошці треба було рухати камінці. Гра проти майстра. Раунд триває доти, доки напарник тримає на витягнутій руці меч, а у долі лежить яйце. Усе б нічого, але напарника у мене не було. Майстер пожав плечима і сказав "Правила є правила". Довелося самому тримати меча і грати одночасно. Перших 2 рази тримав правою рукою. Третій - лівою. Третя спроба була останньою. Не знаю чи він мені піддався, чи підфартило, але я якось виграв і побіг далі. Загадка, Важлива точка 2, вхопити замасковану панягу, і фініш під аплодисменти.